У квітні 2023 року я взяв участь у місії чеського уряду в Україні, в рамках якої ми відвідали низку медичних закладів. Метою було з›ясувати ситуацію в галузі психіатрії та психічного здоров'я і визначити необхідну допомогу, яку може запропонувати Чеська Республіка. З точки зору психіатрії, моєї галузі, дуже важливо допомогти Україні в лікуванні наслідків травм, отриманих як військовими, так і цивільним населенням. Військові травми часто переростають у так званий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Це один з найважчих психологічних розладів, який має тенденцію впливати на все подальше життя людини. Зазвичай він не проходить сам по собі без лікування, а його симптоми не зникають з часом. Крім того, наслідки травми передаються з покоління в покоління і негативно впливають на життя нащадків травмованої людини.

В Україні я мав можливість поспілкуватися з низкою психіатрів і психотерапевтів, які займаються лікуванням наслідків травми. Завдяки війні українські колеги набули величезного досвіду в лікуванні наслідків травми та ПТСР, і наша галузь, безсумнівно, буде спиратися на їхні знання ще не одне десятиліття. Також було цікаво познайомитися з фронтовими медиками, які вивозять поранених з окопів. Вони несуть величезне психологічне навантаження. Як, на жаль, і всі люди, які стикаються з наслідками війни.

Для мене, мешканця дуже мирної центральноєвропейської улоговини, безпосе- редній контакт з жахами війни був одним з фундаментальних вражень у моєму житті. Нинішня війна повністю виходить за рамки того, що більшість з нас пережила в минулому. З усією гостротою постає питання: що я маю з цим робити? Моїм першим поривом було залишити все вдома і піти безпосередньо на війну. Ця війна настільки чітка з точки зору вини і справедливості, що дає пряму картину того, що є правильним, а що - ні. Війна ніби спрощує життя і релятивізує все інше. Це має дещо полегшуючий психологічний вплив, але, звичайно, несе і великі негативи, адже можна відмовитися від того, до чого ти прагнув протягом багатьох років.

Коли я повністю усвідомив цей принцип, я вирішив допомагати, просто роблячи те, що я знаю і роблю в рамках моєї професійної орієнтації. Я налагодив співпрацю з українськими колегами у впровадженні інноваційних методів лікування ПТСР. Разом з фахівцями клініки для ветеранів війни в «Лісовій поляні» ми розробили протокол інноваційного лікування ПТСР з використанням структурованої психотерапії, потенційованої кетаміном. Це, як і інші психоделіки, дозволяє по-новому поглянути на психологічну проблему, в даному випадку на переживання травми.

Інтенсивна психологічна травма, на жаль, має тенденцію відокремлюватися від контролю свідомістю, що є невід›ємною частиною ПТСР. Психоделіки долають цю проблему і допомагають помістити негативний досвід у ширшу емпіричну структуру. Це одна з причин, чому вони є такою багатообіцяючою формою лікування ПТСР. Наша співпраця зараз дуже інтенсивна, ми відвідуємо один одного і організовуємо виїзні практичні тренінги з цього підходу до лікування. З іншого боку, ми, в свою чергу, спираємося на незамінний досвід, отриманий нашими колегами з Українив складних умовах війни. Впровадження психоделічно асистованої психотерапії - це один з декількох способів допомогти Україні впоратися з кризою психічного здоров›я.

Наша допомога зміцнює надію на те, що наші життя мають сенс у цьому складному і болісному світі. А дізнання сенсу є одним з головних стовпів людської стійкості в часи випробувань. Тому я був радий, коли Іржі Паш звернувся до мене з проханням підтримати це дослідження. Я вважаю, що характер і масштаб викликів у сфері психічного здоров›я, з якими стикається українське суспільство, багато в чому є безпрецедентними і заслуговують на нашу максимальну підтримку. Саме автентичні свідчення і голоси українських колег, чию роботу я особисто високо ціную, допомагають нам краще зрозуміти це і спрямувати нашу увагу в цьому напрямку.

Цей звіт має на меті познайомити читачів з проблемою психічного здоров›я в Україні, що постраждала від війни, яке, здається, залишилося осторонь уваги громадськості, політиків та ЗМІ. На основі понад 90 інтерв›ю з психологами, психіатрами, фахівцями та волонтерами допоміжних професій, а також тими, хто користується їхньою допомо- гою, ми зібрали воєдино картину, яка допоможе зорієнтуватися і вказати на відповідні ресурси або конкретну допомогу. Наша мета - передати ситуацію словами українців і самих українців у контексті наявних кількісних даних і фахових досліджень.

Їхній голос є незамінним, оскільки наявні матеріали та дослідження часто зосереджуються лише на одній перспективі - або на експертних дослідженнях з конкретних тем, таких як ПТСР, або на кількісних опитуваннях, які зводять складні реалії до цифр і статистики. Під час наших візитів до України та спроб зрозуміти стан психічного здоров›я в країні нам бракувало ресурсів, які б поєднували як якісні, так і кількісні дані. Зокрема, нам бракувало матеріалів, які б містили людські історії та особисті розповіді поряд із цифрами та аналітичними висновками - матеріалів, які б не лише ілюстрували дані, але й допомагали нам зрозуміти реальність війни через індивідуальний досвід.

Ми усвідомлюємо, що ситуація з психічним здоров›ям у такій великій країні, як Україна, є дуже складною, різноманітною і динамічно розвивається. Наші результати та висновки відображають точку зору тих, хто займається наданням допомоги безпосе- редньо в Україні, а не серед біженців, які перетинають кордон. Інтерв›ю проводилися у 2023 та 2024 роках у містах Київ, Харків, Куп›янськ, Ізюм, Дніпро, Одеса, Львів, Івано-Франківськ та Чернівці, тобто переважно в міських центрах. Загалом ситуація з психічним здоров›ям набагато критичніша в (при)фронтових районах, а також у регіонах, де бракує психосоціальної підтримки. Там, де в тексті немає посилання на джерело, йдеться про інтерв›ю, проведене в рамках цього дослідження.

Ми завжди повертаємося з України збагаченими. Дякуємо всім, хто дарував нам час, енергію, простір для спілкування, поради і часто велику особисту допомогу. Незва- жаючи на складні реалії війни, ці люди є надихаючим особистим прикладом для тих,хто їх оточує, і для нас. У них ми можемо вчитися рішучості, стійкості, професіоналізму, мужності та надії. Ми відчуваємо себе в боргу перед ними за їхню щедрість і рівень підтримки, і хочемо якомога точніше донести висловлені ними думки, оцінки та досвід до якомога ширшої аудиторії, сподіваючись, що це сприятиме кращому розумінню ситуації та можливостей конкретної допомоги. Ми також хотіли б подякувати всім тим, хто в Чеській Республіці зробив свій внесок у підготовку цього звіту і чиї імена наведені в кінці звіту.
Подумаймо про психологічні рани і жертви війни, де б вона не відбувалася.

Агресія Росії проти України щодня забирає тисячі життів, спричиняє величезні матеріальні збитки, а також психологічне напруження, стрес і травми з довгостроковими наслідками. Ці наслідки неможливо виміряти кількісно або безпосередньо опосередкувати. Тому кризу психічного здоров’я в Україні дещо складно зрозуміти, і вона включає в себе приголомшливі, але неінформативні оцінки того, скільки людей можуть страждати від проблем, пов’язаних з психічним здоров›ям, і психічних захворювань. Навіть експерти не знають, яка частина цього айсберга лежить під поверхнею.

Вбивства в Україні колись, сподіваємося, що скоро, закінчаться. Але психологічні шрами і страждання будуть болісними ще довго після цього. Нинішня кризапсихічного здоров'я має стільки форм, скількох людей вона зачіпає. Експерти сходяться на думці, що ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), наприклад, повністю проявляється у військових лише тоді, коли вони припиняють воювати, коли безпосередня небезпека минає і настає повсякденна або мирна нормальність. Якщо люди перебувають на фронті місяцями або роками, то пріоритетом, звичайно, є боротьба за виживання і, на жаль, вбивства. Боротьба за життя кардинально змінює ідентичність людини, а потім вона повинна знову знайти своє нове «я» в мирний час. Так само і з маленькими дітьми, без розвиненого критичного мислення і вербального вираження всіх тонкощів психічних станів, вплив на психіку зараз неможливо виміряти. Вони можуть стати очевидними лише з роками.

Очевидним є той факт, що рання та ефективна психологічна підтримка або допомога є найкращою профілактикою серйозних проблем, незалежно від віку, які можуть супроводжувати людину протягом усього її життя і кардинально впливати на якість життя її близьких. У цьому звіті зібрані достовірні свідчення українських психологів, психіатрів, а також інших фахівців і волонтерів, які працюють у сфері психічного здоров'я і водночас самі часто піддаються величезному психоло- гічному стресу і втомі.

Наша мета - пояснити, до чого призводить війна, як люди її переживають і яку ефективну допомогу намагаються надати іншим і собі, щоб вони могли продовжувати жити, працювати і подолати часто найважчий етап свого життя. Ми хочемо їхніми власними словами оживити багатогранність кризи психічного здоров'я та позитивні приклади її подолання. Ми хочемо надати конкретного людського голосу професійним концепціям і висвітлити оцінки, проекти та діяльність українських ініціатив і фахівців, які доводять свою корисність, але не отримують достатньої підтримки.

Ми повинні дивитися на внутрішній світ людей воюючої України, незалежно від того, залишилися вони вдома чи ні, з позиції стороннього спостерігача і якомога більше прислухатися до них. Хоча нам нелегко кількісно оцінити підтримку психічного здоров›я у вимірних показниках проектів та ініціатив, вона є життєво важливою і нагальною як зараз, так і в довгостроковій перспективі. Від цього залежить майбутнє людей і країни, адже тільки суспільство, яке здатне підтримати жертв війни, буде непереможним, частково незалежно від фактичного результату. Іноземні донори допомоги Україні зі зрозумілих причин хочуть бачити «цифри» і відчутні результати фінансової підтримки. Важливо також підтримувати широкий спектр заходів, вплив яких важко виміряти. На думку українських експертів, вони також мають велику користь для психічного здоров›я суспільства.

У цьому випадку вирішальну роль відіграє якісний та наративний підхід. Професійна підготовка психологів і психіатрів, підвищення обізнаності про психічні захворювання, створення безпечних про- сторів і можливостей для вираження пережитих емоцій або підтримка програм відновлення для представників допоміжних професій відновлюють незамінний людський капітал. Без цього Україна не зможе добре функціонувати ні в умовах війни, ні в умовах миру.

Водночас, зміцнення психічного здоров›я в Україні посилює здатність протистояти не лише наслідкам конфлікту, а й безпосередньо брутальній агресії Росії. Війни виграються не лише на фронті, але й в умах. Якщо здатність українців протистояти психологічному тиску та психологічній війні буде зламана, здатність протистояти агресії в довгостроковій перспективі, в якій би формі вона не відбувалася, також знизиться. Без більш інтенсивної зовнішньої допомоги Україні буде набагато важче впоратися з кризою, що в кінцевому підсумку призведе до ризиків і витрат для її сусідів у Європі, включаючи Чеську Республіку.

Незважаючи на роботу досвідчених вітчизняних експертів та дестигматизацію на державному рівні, існує величезний розрив між нагальними потребами та можливостями у цій сфері, і він має тенденцію до подальшого зростання, оскільки війна триває. Згідно з опитуванням МФТЧК і ЧП, проведеним у квітні 2024 року, 30% українців і українок зверталися за психологічною допомогою в тій чи іншій формі після лютого 2022 року.² Крім того, 51,4% воюючих військовослужбовців і ветеранів бойових дій, опитаних МОМ, заявили, що потребують допомоги.³ Це підтверджує прогрес у дестигматизації і одночасний масовий попит на професійну допомогу.

Профілактика та рання допомога при проблемах психічного здоров›я в рази ефективніша і дешевша, ніж боротьба з їхніми наслідками. Незалежно від людської та гуманітарної потреби в допомозі, сильне, стійке і захищуване суспільство та подальша відбудова країни немислимі без підтримки психічного здоров›я людей. Інвестиції у зміцнення психічного здоров›я, включаючи профілактику захворювань, також приносять економічні дивіденди. «Чим більше ми будемо надавати просвіти щодо травм та емоційної підтримки, тим менше людей будуть звертатися до психотерапе- втів і психіатрів», - каже психолог Катя Таранова.

Психологи, психіатри, терапевти та інші представники допоміжних професій потребують більшої підтримки, чи то в навчанні, підтримуючому нагляді, перепочинку, чи навіть просто у вираженні нашої стурбованості та солідарності. Недостатньо вкладати гроші в допомогу. Нам потрібно дивитися не лише на бенефіціарів проектів підтримки психічного здоров›я, а й на конкретних фахівців, які надають цю допомогу, і не лише через показники кількості консультацій, які вони надають клієнтам.

Створення безпечних просторів для вираження та опрацювання емоцій є профілактикою психологічних проблем. Будь то маленькі діти, підлітки, ветерани війни чи фахівці з психічного здоров›я, абсолютну безпеку немож- ливо створити, поки триває війна. Однак ми можемо допомогти створити умови та комфортне середовище, щоб мозок міг тимчасово перепочити, відключитися від відчуття стресу та загрози, а людина - вивільнити емоції за професійної підтримки.

Іноземна допомога повинна повністю враховувати місцеві потреби. Ключову роль у цьому мають відігравати усталені українські інституції та неурядові організації, які мають досвід роботи у цій сфері. Важливо, щоб форма і зміст допомоги відповідали реальним потребам різних груп населення.

Ситуація у воюючій Україні повністю виходить за рамки категорій нашого досвіду на сьогоднішній день і є багато в чому суперечливою з точки зору позитивних і негативних тенденцій. Саме це ми відчули під час наших візитів до країни, коли позитивні та оптимістичні моменти чергувалися з відчуттям безнадійності та безпорадності. З одного боку, було очевидним сильне психологічне виснаження, надзвичайний стрес та емоційне напруження, яке для багатьох у 2024 році ускладнювалося відсутністю горизонту позитивного завершення війни, знайомого світла в кінці тунелю. Затяж- ний характер конфлікту та значні втрати призводять до великої втоми та прагнення до полегшення. Порівняно з попередніми двома роками, Україна на третьому році війни переживає відчуття більшого страждання і самотності. За словами волонтерів Лілі Мунтян і Тетяни Синючиної з Харкова: «Майже три роки ми воюємо, допомагаємо і віримо в закінчення війни. Але протилежне зло, яке розв’язало цю війну, все ще з нами і є сильним. Ми відчуваємо розчарування від нездійснених надій, почуття безпорадності, гніву, а також самотності». Психолог Олена Коломієць з «Мирного неба» додає: «Замість того, щоб сподіватися на закінчення війни, ми біжимо марафон. Або це буде два чи три марафони? Хто знає...» Невтішний розвиток подій на фронті, роздратування через нестабільність іноземної військової допомоги та перспективу її подальшого скорочення викликають у багатьох поглиблення песимістичних настроїв, почуття безпорадності, гніву, а також самотності. З точки зору більшості населення України, важко зрозуміти нерішучість у підтримці її самозахисту перед лицем жорстокості ворога та на тлі чіткого сприйняття добра і зла.

Невизначеність або страх перед майбутнім є одним з основних стресових факторів, на думку експертів у галузі психічного здоров›я. В Україні вони пов’язані з особистою безпекою, страхом за близьких, фінансовим становищем, втратою здо- ров’я та роботи, або з необхідністю покинути домівку та адаптуватися до абсолютно нового середовища чи ролі. Крім того, репрезентативне кількісне опитування Міжнародної організації з міграції (МОМ), 4476 респондентів, підтвердило кореляцію між суб›єктивним сприйняттям психічного здоров›я і конкретним регіоном, причому ситуація є логічно найгіршою в районах, наближених до лінії фронту.⁵

Мирне, на перший погляд, враження від відвідин Києва, Львова чи інших міст України (допоки вони не перебувають під ракетними обстрілами та атаками безпілотників) може призвести до хибного враження, що життя місцевих жителів є «нормальним» і не зачеплене війною. Однак варто лише відвідати місцеві кладовища або замислитися над тим, що кожен українець може бути у скорботі, сумувати за кимось, хвилюватися за когось або переживати зумовлені війною переселення, економічні труднощі та незахищеність. Війна ведеться не лише на фронті, російська машина намагається знищити українців психологічно. «Ця війна - не просто проти- стояння двох армій, її мета - знищити нас як незалежну націю», - каже ветеран війни і психотерапевт Владислав Гаранін. Журналістка Жана Безп’ятчук також попереджає про ризик травматизації від простого перегляду медіа та необхідність обмежити споживання медіа. «Достатньо просто дивитися новини про жорстокість. Іноді це гірше, ніж коли я виїжджаю як журналіст безпосередньо на місце події, особисто спілкуюся зі свідками та візуалізую місце події відповідно до реальності».

Хоча ризики смерті або поранення дуже різняться в різних частинах країни, Росія ретельно підкреслює, що ніхто ніде й ніколи не є в повній безпеці. «Українці живуть з тим,що вони або їхні близькі можуть загинути завтра. Це реальна ситуація», - каже ветеранка війни Аліна Сарнацька. Лише у 2024 році українці зазнали понад 21 000 авіаударів, тривалість яких збільшилася до двадцяти годин. Порушення сну і, як наслідок, загальний стрес війни проявляється у безсонні, нічних кошмарах або частих пробудженнях. Проте сон є одним із ключових стовпів психічного здоров›я. Він має великий вплив на фізичні, емоційні та когнітивні функції, а також на регенерацію тіла і розуму. Його тривале порушення погіршить якість здоров›я та життя в усіх аспектах, включаючи соціальне функціонування.

Стверджувати, що в Україні більшість людей за межами лінії фронту або обстрілюваних територій живуть «нормальним життям» - це фундаментальне нерозуміння психологічних наслідків війни для здоров›я і частого перманент- ного стресу. Очевидна ілюзія нормального життя, коли люди ходять до кафе, театру, на ринок або катаються на ковзанах, часто є частиною спроби зберегти бодай якийсь рівень психічного здоров›я.

Наявні наукові джерела повідомляють про зростання кількості самогубств і спроб самогубства в Україні після масштабного російського вторгнення у 2022 році, хоча пряма офіційна статистика недоступна зі стратегічних причин. Згідно зі звітом, опублікованим Західноукраїнським національним університетом, значне зростання відбулося за перші п›ять місяців 2024 року: лише в окремих регіонах за цей період було зареєстровано 1 522 випадки. Дослідження вказують на кілька основних факторів, що сприяють цьому зростанню, причому багато людей відчувають комбінацію цих ефектів:

• Багато ветеранів і цивільних осіб страждають від нелікованого посттравматичного стресового розладу (ПТСР), що підвищує ризик суїцидальної поведінки. Точної статистики немає, однак Р. Тістик, член українського парламенту, назвав «офіційну» цифру в 25 000 у травні 2024 року, тоді як за неофіційними оцінками - близько 100 000.⁶
• Втрата близьких, здоров›я, безпеки та майна - люди, які втратили членів сім›ї або домівки, більш схильні до депресивних епізодів і суїцидальних думок
• Економічна нестабільність - високий рівень безробіття та погіршення умов життя збільшують психологічне навантаження на населення.
• Брак психологічної підтримки та психіатричної допомоги - ще до лютого 2022 року ці служби вже були перевантажені, і багато людей не могли отримати доступ до допомоги фахівців.

Активна популяризація та просвітницька робота щодо допомоги, адаптованої до різних цільових груп, має стати невід›ємною частиною шкільних програм та різних робочих місць.

Надією і одним із рецептів подолання цієї фрагментації та кризи психічного здоров›я є слова Олени Хаустової:«Коли люди можуть поділитися своїми проблемами з кимось, хто переживає їх подібним чином, або розуміє їх на власному досвіді, це є важливою підтримкою. За допомогою кваліфікованих психологів ми можемо потім працювати з ними». Вона оптимістично додає: «Важливо, що в нашій країні існуючі проблеми не можна замовчувати чи ігнорувати, тому що люди можуть вільно говорити про них і шукати рішення».

Навіть за іноземної підтримки українське суспільство вже зробило кілька важливих кроків для покращення охорони психічного здоров›я:

• Медичні факультети розширили навчальну програму для студентів-медиків і запровадили факультативні курси з управління стресом, роботи з травмами та кризового втручання для різних специфічних груп (діти, біженці, люди з досвідом перебування в полоні тощо). Також для студентів-медиків існують можливості стажування в психологічній та психіатричній допомозі;
• Міністерство охорони здоров›я та іноземні донори, такі як Всесвітня організація охорони здоров›я (ВООЗ), інвестували ресурси та ноу-хау для підтримки навчання лікарів загальної практики, щоб вони могли краще розпізнавати ознаки можливих психічних захворювань. Вони навчилися діагностувати поширені психічні розлади (наприклад, депресію, тривогу, ПТСР), використовувати стандартизовані інструменти, такі як опитувальники, і спілкуватися з пацієнтами про їхнє психічне здоров’я без стигматизації. Це підвищило їхню здатність правильно і вчасно перенаправляти пацієнтів до спеціалістів;
• Ще до лютого 2022 року почали працювати команди підтримки психічного здоров›я в громадах, зокрема у важкодоступних районах поблизу лінії зіткнення, надаючи спеціалізовану психологічну та соціальну підтримку;
• Низка досвідчених вітчизняних і міжнародних НУО надають безпосередню підтримку або проводять спеціальні тренінги з питань травматичної інтервенції та психічного здоров›я. Наприклад, «Лікарі без кордонів», Центри життєстійкості (за підтримки Ізраїльської травматологічної коаліції, серед інших) та «Libereco/Фенікс»;
• Нещодавно створені спеціалізовані клініки («Лісова поляна», «SuperhumansЛьвів») працюють з клієнтами з психологічними проблемами або з людьми, які потребують комплексної реабілітації, такими як військовослужбовці та ветерани війни, комплексно, з використанням перевірених та інноваційних методів;
• Українські експерти розглядають нинішню кризу як можливість побудувати дійсно надійну і сучасну систему допомоги та масово застосовувати прогресивні методи лікування і профілактики психічних захворювань. Незважаючи на брак ресурсів і стійку стигматизацію подекуди, дехто говорить про «революцію в охороні психічного здоров’я, що триває».⁷
• Водночас Україна багато в чому стала інноваційною лабораторією, а в деяких напрямках - зразком у сфері надання допомоги та ранньої профілактики, особливо для більш розвинених країн з належною інфраструктурою охорони здоров›я. З цим погоджуються експерти та народні депутати, з якими ми мали можливість поспілкуватися;
• Українські експерти та уряд також співпрацюють з іноземними експертами (наприклад, Heal Ukraine Trauma) для навчання, тестування та сертифікації професійного лікування з використанням психотропних речовин. Зараз для лікування ПТСР у ветеранів війни впроваджується кетамін-асистована терапія (КАП). Іншим прикладом є легалізація медичного канабісу в серпні 2024 року, який використовуватиметься для полегшення ПТСР.

1. Створення простору для психічної гігієни: одним з ефективних способів сприяння психічному благополуччю та професійному зростанню є ретрити (retreats) - організований відпочинок у спокійній обстановці, який поєднує в собі релаксацію, психічну гігієну та освіту. Ретрити є ефективним інструментом для управління довготривалим стресом і мобілізації, зниження ризику вигорання та навчання новітнім терапевтичним підходам. Усе це сприяє довгостроковій стійкості роботи фахівців та покращенню якості охорони психічного здоров›я в Україні. Інвестиції в ці програми - це не лише допомога окремим фахівцям, а й ключовий крок до стабілізації та зміцнення всієї системи охорони психічного здоров›я. Фахівець, який добре навчений самодопомозі, ефективніше допомагає іншим навчитися психічної гігієни.
   Програма ретритів може включати майстер-класи та лекції з нових терапевтичних підходів до лікування травми, ПТСР, кризової інтервенції, практичні вправи на релаксацію (усвідомленість (mindfulness), арт-терапія, дихальні техніки, йога), групи для обміну досвідом та емоціями, нагляд та побудову спільноти підтримки серед терапевтів, а також техніки подолання вторинної травматизації або емоційної втоми.
2. Сприяння професійному нагляду: багато психологів працюють без можливості сесій регулярного нагляду, які б допомагали їм справлятися з емоційним наван- таженням їхньої професії та отримувати професійні консультації під час роботи з клієнтами. Тому підтримка спрямована на підвищення місцевого потенціалу для забезпечення якісного та ефективного нагляду. Певною мірою може допомогти нагляд, який надають міжнародні експерти, наприклад, через онлайн-платформи. Нагляд при безпосередньому контакті або онлайн-нагляд та пірингова підтримка («рівний-рівному») також належним чином доповнюють вищезгадані ретрити і дозволяють терапевтам краще інтегрувати та підтримувати набуті навички, а також регулярно аналізувати свій психічний стан. Наприклад, німецька організація Libereco та її українська програма «Фенікс», з якою ми мали можливість особисто познайомитися під час тижневого ретриту, працюють у цій сфері на професійному рівні.
3. Покращення доступу до терапевтичних і навчальних програм: у багатьох регіонах бракує систематичної підготовки фахівців, особливо з питань кризової інтервенції та роботи з травмами війни. Програми, орієнтовані на терапію ПТСР, кризову психологію та стійкість, можуть підвищити ефективність допомоги. Підтримка таких програм має здійснюватися через місцеві професійні організації або у тісній співпраці з ними. Наприклад, Національна психологічна асоціація України¹⁰, медичні факультети з кафедрами психіатрії або спеціалізовані клінічні заклади, які були наведені нами в цій роботі, могли б стати партнерами для інозем- них донорів.
4. Фінансова та матеріальна підтримка: багато людей у сфері психічного здоров›я в Україні працюють з обмеженими ресурсами або навіть на волонтерських засадах, отримуючи незначну фінансову винагороду або взагалі не отримуючи її. Гранти, стипендії та фінансова підтримка могли б допомогти стабілізувати їхнє професійне становище та забезпечити необхідним обладнанням, зокрема терапевтичними матеріалами та технологіями. Ефективні ініціативи або проекти потребують підтримку та фінансування для збільшення масштабу. Деякі українські фахівці, наприклад, недостатньо володіють англійською мовою, перевантажені власною роботою з клієнтами і не мають можливості інституціоналізувати свої проекти та ініціативи, тобто писати складні грантові заявки та управляти їх адмініструванням. Тому допомога має бути максимально адміністративно необтяжливою як для них, так і для людей, яким вони допомагають.
5. Цифрові інструменти та телемедицина: цифрові платформи для дистанційного надання психологічної допомоги виявилися дуже ефективними в певних умовах, хоча вони не можуть повністю замінити особисті зустрічі. Онлайн-терапія та додатки для психічного здоров›я можуть певною мірою компенсувати брак фахівців і розширити доступ до допомоги для вразливих груп населення.

• У дівчат частіше розвивалися депресивні розлади, СДУГ і ПТСР;
• Вплив додаткових травматичних подій після переміщення збільшував ймовірність депресивних розладів та розладів розвитку;
• Діти, які раніше страждали від ПТСР, мають вищий ризик розвитку інших психічних захворювань і підвищену чутливість до стресових подій.

1. Збільшення доступності спеціалізованих послуг для дітей з ПТСР та іншими розладами психічного здоров›я таких як травмофокусована терапія (наприклад, десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (EMDR), травмофокусована КПТ) або навчання для фахівців з кризової психології;
2. Сприяння впровадженню травмоорієнтованих підходів в освіті та соціальних службах. Школи, зокрема, мають бути готовими до роботи з дітьми, травмованими війною. Вчителі та соціальні працівники потребують навчання та тренінгів щодо того, як реагувати на психологічні труднощі. Увага до цієї теми з боку закладів охорони здоров›я, шкіл і соціальних служб є передумовою для раннього виявлення і зниження частоти серйозних розладів. В центрі підтримки повинні бути навички спілкування, чутливі до травми;
3. Довгострокова підтримка сімей, переміщених внаслідок війни, та батьків або опікунів в адаптації до нового середовища. Звертати увагу на запобігання передачі травми від покоління до покоління. Передачу травми можна пом›якшити за допомогою спеціальних психологічних інтервенцій для батьків з травмою війни, які допоможуть батькам впоратися з власним стресом і запобігти його передачі дітям. Раннє розпізнавання сигналів ризику у дітей є ключовим - підвищена тривожність, агресія, порушення сну або емоційне дистанціювання від батьків можуть сигналізувати про необхідність терапевтичного втручання. Ефективним є сприяння відкритому спілкуванню в сім›ї - допомога сім’ям говорити про війну і травму у відповідний спосіб, щоб діти не відчували себе пригніченими або емоційно ізольованими. Терапевтичні програми для різних поколінь також можуть допомогти - наприклад, сімейна терапія, орієнтована на опрацювання травми, яка заохочує взаємне співпереживання та обмін досвідом у безпечному середовищі;
4. Сприяння розвитку та кращій інтеграції охорони психічного здоров›я українських дітей у приймаючих країнах. Діти-біженці також потребують підтримки за межами України. Доцільно також посилити міжнародне співробітництво та обмін досвідом між українськими та іноземними експертами з цієї тематики;
5. Створення безпечних просторів, де діти можуть виплеснути свої емоції за професійної підтримки. Крім того, соціальні контакти з однолітками є важливими для їхнього когнітивного та психологічного розвитку. Тому важливо фінансувати «м›які заходи» для підтримки та покращення психічного здоров›я, такі як:
   • Дитячий відпочинок і табори в мирних регіонах, у тому числі за кордоном, пропонують реальну зміну обстановки і можливість виплеснути емоції під професійним наглядом. Такими заходами займається низка добровільних організацій, наприклад, скаути.
   • Простори для ігор, навчання, спілкування один з одним у прифронтових зонах або зонах ризику, щоб діти могли займатися звичайними справами і по-справжньому «бути дітьми».

• Кумулятивний бойовий стрес - після місяців або років перебування в зоні бойових дій у деяких воїнів розвивається психологічне оніміння до власного виживання;
• Моральна травма - деякі військові, особливо якщо вони були свідками або учасниками воєнних звірств, можуть втратити волю до життя;
• Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і бойова втома - сильна втома від стресових ситуацій може призвести до ризикованої поведінки, схожої на несвідомий або замаскований суїцид;
• Вторинна травматизація та колективний психологічний стан підрозділів - у деяких екстремальних бойових ситуаціях підрозділи можуть поділяти відчуття «непереможності» або, навпаки, «неминучості загибелі».

• Тривалість бойового розгортання, яка у випадку української армії є надзвичайно довгою
• Втрата друзів і товаришів по зброї, іноді пов›язана з почуттям провини вцілілого
• Безпосередній контакт зі смертю та жорстокістю, травми, пов›язані з бойовими діями
• Недостатність психологічної підтримки та нагляду
• Депресія та ПТСР

1. Психологічні проблеми часто ускладняються травмами і потребують не лише підтримки експертних клінічних досліджень, але й цілісного та комплексного підходу до реабілітації. Складний ПТСР - це психологічна травма, пов’язана з більш серйозною травмою. Це, наприклад, так звана кінетична контузія мозку внаслідок струсу мозку від вибуху гранати (так званий автограф війни), про яку згадувала вище Ксенія Возніцина (керівник реабілітаційного центру в «Лісовій поляні»), або важкі поранення, ампутації чи хронічний біль. Лише частина з тих, хто цього потребує, отримує спеціалізовану допомогу та реабілітацію, яку надають згадані заклади. Багато поранених і ветеранів залишаються без ефективної підтримки або змушені довго чекати на неї. Тому вкрай важливо підтримувати розширення послуг цих спеціалізованих закладів.
2. Запобігання або мінімізація ризику отримання травм має бути пріоритетом. Опитані експерти наголошують на необхід- ності посилення психологічної підготовки новобранців перед відправкою на фронт. Сьогоднішні солдати на передовій вчора були такими ж цивільними, як і ми, і не були спеціально підготовлені до стресу і травм, пов›язаних з війною. Психолог Яна Лякович підкреслює: «Необхідно готувати новобранців до того, що їх чекає в зоні бойових дій. Якщо вони пройдуть психологічну підготовку перед відправкою, ризик подальшої психологічної шкоди зменшується». Співробітники клініки в «Лісовій поляні» відзначають, що близько половини ветеранів із знищених підрозділів справляються з сильним почуттям провини за те, що вони, на відміну від своїх товаришів, вижили (так зване почуття провини вцілілого).
3. Надання постійної психологічної підтримки військовослужбовцям, які перебувають на ротації. Ця діяльність часто здійс- нюється безпосередньо військовими капеланами, військовими і цивільними психологами та деякими неурядовими організаціями. Спеціалізована клініка для ветеранів у «Лісовій поляні», яка також тісно співпрацює з чеськими експер- тами, надає тритижневі реабілітаційні програми для активізації внутрішніх сил воїнів з психологічними проблемами. Можливості знову ж таки є недостатніми і зосереджені, в першу чергу, на відновленні придатності до військової служби.
4. Підтримка членів сім›ї, особливо жінок-партнерок, які часто несуть на собі тягар фізичного догляду та гендерно зумовлену роль емоційного піклувальника. Вони самі одночасно відчувають тривогу і страх за своїх близьких вдома і на фронті. Як і військові, їхні сім’ї потребують підтримки зараз, коли воїни їдуть додому у відпустку або спілкуються зі своїми сім›ями дистанційно. Вдова ветерана війни Тетяна Андрієвська (як і психолог Юрій Ігнатенко) хотіла б бачити державну терапевтичну програму, яку ветерани з психологічними проблемами мали б проходити перед поверненням додому. Вона додає: «Ми не повинні просто відпускати ветеранів під час ротацій до своїх родин без проведення належного дебрифінгу та психологічної підтримки. Вони часто телефонують нам під час відпустки і кажуть, що не знають, як спілкуватися зі своїми близькими .»
5. Сприяння травмочутливому спілкуванню та емпатії в сім›ях, поширення інформації та навчання щодо того, як найкраще в ролі близької людини пристосуватися до процесу повернення ветеранів до цивільного життя. Таку допомогу надає, наприклад, психолог Яна Лякович: «Наша організація намагається детально пояс- нити на зустрічах з родичами військовослужбовців, що відбувається в голові воїна на фронті, включаючи можливу кінетичну травму мозку, і як їхній військовий досвід може проявитися після повернення додому». Багато психологів, які працюють з сім›ями військових, підтвердили нам, що пережита травма або інший досвід воєнного часу роз’єднує ці сім’ї так само, як цитований вище офіцер Олексій говорив про суспільство в цілому. Олена Коломієць каже: «Ветерани з передової мають непередаваний досвід, який цивільні не розуміють. Вони воювали в першу чергу за сім’ю, а тепер сім’я їх не «розуміє», не приймає їхню змінену поведінку. Ми хочемо рятувати сім’ї. Працювати з ними і з суспільством в цілому, щоб було зрозуміло, що переживають ветерани, чому вони перебувають у кризі, чому не проявляють емоцій, як раніше, чому мало спілкуються. Вони замкнуті, можливо, навіть агресивні та депресивні, або, як мінімум, відчувають, що їх не приймають і не цінують".

   Водночас ветеран і психотерапевт Владислав Гаранін, спираючись на власний досвід, так формулює потребу в підтримці з боку сім›ї чи оточення: «Коли військовий повертається з війни, настає черга цивільної людини «пожертвувати», тобто віддати частинку своєї гордості, особистого простору, іноді навіть часу і свого его, щоб зрозуміти, що відчуває ветеран війни. Для цього потрібно стати на місце іншого і бути трохи більш пробачливим і співчутливим до нього. Зрозуміти, що внаслідок психічної та психологічної травми вони не можуть відповідати нормальним вимогам та очікуванням суспільства, хоча б на короткий період після повернення з війни .»

6. Підтримка програм професійної переорієнтації та соціальної інтеграції ветеранів, що реалізуються ветеранськими центрами та НУО. Як і в інших сферах соціальної допомоги, українська держава не звикла (і зараз має обмежені фінансові можливості) фінансувати соціальні послуги НУО та благодійних організацій, як це відбувається в ЄС протягом десятиліть. Наприклад, на відкриття та функціонування центрів реінтеграції недержавних соціальних та гуманітарних організацій Міністерство у справах ветеранів виділило лише 5 мільйонів гривень (120 000 євро) на літо 2024 року, при максимальному розмірі одного гранту 700 000 гривень. Тим часом у відкритому суспільстві з потужним сектором НУО можливості протистояти «ветеранській» кризі психічного здоров’я більші, ніж у російському, де проблеми частіше ігноруються та прикриваються пропагандою.

   В ідеалі послуги ветеранського центру повинні включати в себе всебічну підтримку і можливості, а саме:
   

   • Можливості для командних видів спорту та соціалізації (з акцентом на інтеграцію в колектив);
   • Можливості навчання для професійного та особистого розвитку (для підтримки тих видів діяльності та хобі, які ветерани обирають індивідуально);
   • Підтримка працевлаштування та малого бізнесу (професійні курси та тренінги). Серед ветеранів, згідно з опитуванням ПРООН, 37% тих, хто брав участь у бойових діях після лютого 2022 року, не мали роботи;¹⁸
   • Підтримка кваліфікованих психологів/психотерапевтів та юридична допомога в процесі отримання пільг від держави;
   • Групова та індивідуальна пірингова підтримка («рівний-рівному») від ветеранів, які вже змогли успішно ресоціалізуватися/реабілітуватися;
   • Психологічна підтримка членів сім›ї.
7. Для військових, які повертаються, збереження сімейного життя має вирішальне значення, і йдеться не лише про соціальну та емоційну підтримку. Адже їхня мотивація воювати є і була тісно пов›язана з необхідністю захистити родини, а не з менш відчутним поняттям батьківщини. Водночас, саме сім’ї військових і ветеранів можуть стати першими жертвами їхніх травм або нездатністю реінтегруватися в цивільне життя. Професійна психологічна підтримка обох сторін підвищує шанси впоратися з важким процесом повернення до цивільного життя.

Іржі Паш, магістр наук

Магістр Ерік Зіґл, доктор філософії

Професор Доктор медицини Іржі Горачек, доктор філософії, FCMA

1. Міжнародна Федерація Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (б.д.). Відчуття «безмайбутності»: нові дані показують серйозність проблем психічного здоров›я людей з України. Отримано з https://www.ifrc.org/press-release/sense-futurelessness-new-data-shows-severity-mentalhealth- challenges-people-ukraine.
2. Міжнародна Федерація Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (б.д.). Відчуття «безперспективності»: нові дані показують серйозність проблем психічного здоров›я людей з України. Отримано з https://www.ifrc.org/press-release/sense-futurelessness-new-data-shows-severity-mentalhealth- challenges-people-ukraine.
3. Міжнародна організація з міграції (МОМ). (2024). Соціальна реінтеграція ветеранів в Україні (с. 27). Отримано з https://ukraine.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1861/files/documents/2024-01/veterans-social_ reintegration_eng.pdf.
4. Матриця відстеження переміщень. (2024, листопад). Психічне здоров›я в Україні: Переміщення, вразливість та підтримка. Отримано з https://www.dtm.iom.int.
5. Матриця відстеження переміщень. (2024, листопад). Психічне здоров›я в Україні: Переміщення, вразливість та підтримка. Отримано з https://www.dtm.iom.int.
6. Мазепа, С. (2024). Заклики проти мобілізації у воєнний час: свобода слова чи злочин? Західноукраїнський національний університет. Цитату Р. Тістика див. на конференції «Інноваційні практики у сфері психічного здоров›я та сталого розвитку систем охорони здоров›я», час 4:38, https://www.youtube.com/watch?v=zQv34pSv8eM
7. Цитату психологині Крістіни Богданової із «Дужої України» (Sane Ukraine) див. Scholars.org (б.д.). Новий член в центрі уваги: Крістіна Богданова [Онлайн стаття]. Отримано з https://scholars.org/features/newmember- spotlight-kristina-bohdanova-brings
8. Зміцнення системи охорони здоров›я та збереження життя (HEAL Ukraine) (2023, квітень). Психічне здоров›я в Україні: Звіт про травми від «HEAL Ukraine « (с. 4). Отримано з reliefweb.int.
9. Ванг, С., Барретт, Е., Хікс, М. Х. Р., та Марценковський, Д. (2024). Зв›язок між симптомами психічного здоров›я, травмою, якістю життя та копінгом у дорослих, які проживають в Україні: Перехресне дослідження через рік після вторгнення 2022 року. Психіатричні дослідження. https://www. sciencedirect.com/science/article/pii/S016517812400341X
10. Європейська Федерація асоціацій психологів (б.д.). Національна асоціація психологів України. Отримано з https://www.efpa.eu/national-psychological-association-ukraine
11. Новини Бі-Бі-Сі. (2025, 17 січня). Подкаст Newshour. Отримано з https://www.bbc.co.uk.
12. Лікарі без кордонів (MSF) (б.д.). Понівечені війною уми: вирішення питань психічного здоров›я в умовах війни в Україні. Отримано з https://www.msf.org/war-torn-minds-navigating-mental-health-issues-amidwar- ukraine.
13. Європейська психіатрична асоціація (ЄПА). 2024. Війна в Україні збільшує поширеність психічних розладів у дітей, результати нового дослідження. https://www.dovemed.com/current-medical-news/ war-ukraine-increasing-prevalence-mental-health-conditions-children-new-study-finds

    Про дослідження професора Марценковського: Конгрес Європейської психіатричної асоціації (2024). Лонгітюдне дослідження дитячої та підліткової психопатології в умовах війни в Україні. Отримано з https://www.europsy.net/app/uploads/2024/04/EPA-2024-War-in-Ukraine-impact-on-mentalhealth- conditions-in-children.pdf.

14. Засєкіна, Л. та ін. (2024). Наслідки воєнної травми в українських учасників бойових дій та цивільного населення: моральні травми та пов›язані з ними симптоми психічного здоров›я. Отримано з https:// pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/37486615/.
15. Associated Press (AP).(2024). Дезертири та випадки самовільного залишення військової частини під час українсько-російської війни. Отримано з https://apnews.com/article/deserters-awol-ukraine-russia-wardef676562552d42bc5d593363c9e5ea0.
16. Перші дані про психічне здоров›я українських цивільних і професійних комбатантів під час російського вторгнення, https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC9724216/?utm_source=chatgpt.com
17. Пуцелік, Ф. (б.д.). Його погляд на початки НЛП. Отримано з https://www.nlpacademy.co.uk/articles/view/ frank_pucelik_-_his_view_on_nlps_beginnings/.
    Див. також конференцію Globsec ( б.д.). ШРАМИ НА ЇХНІХ ДУШАХ: ПТСР та ветерани України [Відео]. YouTube. Отримано з https://www.youtube.com/watch?v=VgmmsjYDEso.
18. Міжнародна організація з міграції (МОМ) (2024). Соціальна реінтеграція ветеранів в Україні (с. 27). Міжнародна організація з міграції. Отримано з https://ukraine.iom.int/sites/g/files/tmzbdl1861/files/ documents/2024-01/veterans-social_reintegration_eng.pdf.
19. Конференція «Інноваційні практики у сфері психічного здоров›я та стійкість систем охорони здоров›я». (б.д.). Отримано з https://www.youtube.com/watch?v=zQv34pSv8eM (час 4:38).
20. Мережа ПЗПСП (2022, 5 грудня). Пріоритетні міжгалузеві заходи з охорони психічного здоров›я та психосоціальної підтримки в Україні під час та після війни: оперативна дорожня карта. Відкритий документ.