«Раніше про ПАР говорили або погано, або ніяк. Тепер можна вести об'єктивну дискусію»
Зустрічайте нову рубрику – Meet UPRA. У ній ми знайомимо вас з учасниками асоціації. І розпочнемо з Олега Орлова, співзасновника UPRA.
Олег Орлов. Кандидат психологічних наук. 11 років працює психологом в приватній практиці. 10 років займається наукою. Зараз працює на посаді заступника директора з науково-експериментальної роботи в державному науково-дослідному інституті. Має освіту в когнітивно-поведінковій терапії та схема-терапії.
Якщо хочете поставити питання Олегу, ви можете це зробити під відповідним постом у нашому Telegram каналі UPRA Вулик.
Психотерапія, посилена використанням ПАР – це дуже потужний трансформаційний інструмент. Потенційно він може принести людям багато користі. Але цим інструментом потрібно вміти користуватись. Для мене UPRA – це організація, яка має збирати, вдосконалювати й поширювати найкращі практики використання цього інструмента.
Еволюція поглядів
UPRA починалась кілька років тому з ідеї провести в Україні наукову конференцію з psychedelic assisted therapy. Тоді FDA надала психотерапії з використанням MDMA статусу проривного лікувального метода. Це була неординарна подія, оскільки корисність психоделіків визнала та сама установа, яка протягом останніх 50 років фактично блокувала дослідження в цій сфері. Після цього інтерес до психоделіків в західному світі просто вибухнув.
Приблизно в той же час в Україні почалось відкрите обговорення перспектив медичного застосування канабісу. Особисто я доволі байдуже ставлюсь до медканабісу. Але я позитивно сприйняв, що окремі вчені, медики та чиновники почали обговорювати цю тему публічно. Раніше в публічних дискусіях або засуджували будь-яке використання психоактивних речовин (ПАР), або уникали цієї теми взагалі.
Так чи інакше, в нас із колегами виникла ідея зібратись та поговорити про останні світові тенденції в сфері охорони психічного здоров’я з фокусом на застосуванні ПАР. Виявилось, що ця тема багато кому цікава. Ми планували започаткувати регулярний семінар, перекладати літературу, почати з владою неспішні переговори щодо створення в Україні якогось наукового проєкта. Ми думали, що десь в 2024 році FDA дозволить широке використання MDMA в США і тоді ще за 5-10 років ця тема може дійде і до нас.
Потім почалась війна. Реальність і пріорітети трохи змінились.
Безпідставний страх чи безпідставний оптимізм
Якось я читав відкриту науково-популярну лекцію про нейробіологію і психічне здоров’я. Наприкінці лекції після запитання когось із учасників мова зайшла про психоделічну терапію. Мене в спілкуванні з авдиторією тоді вразило кілька речей. В першу чергу, що люди до сих пір вірять в стереотипи, сформовані американською соціальною рекламою ще в 1970-х, коли вважалось, що найкраща стратегія подолання проблем, пов’язаних зі зловживанням ПАР – це щосильніше налякати людей. Тоді в ЗМІ поширювалась інформація, що ЛСД викликає психози, генетичні мутації і спонукає людей до суїциду. Давно доведено, що це неправда. Як доведено і те, що тактика залякування не працює. Також мене вразило, наскільки популярною є думка, що достатньо просто прийняти ЛСД (чи з’їздити в Перу і там прийняти з рук шамана справжню айяваску), щоб покращити своє психічне здоров’я. Люди питали, “як правильно організувати свій психоделічний досвід, щоб не треба було йти до психотерапевта”. Подібне ставлення – безпідставний страх чи безпідставний оптимізм – є і в деяких моїх колег.
У мене також спочатку було упередження против використання ПАР. Мій батько мав проблеми з алкоголем. Також на мене, як і на всіх, вплинула «просвітницька робота з попередження наркоманії», яку проводили бодай не з дитячого садочка. Тому до певного моменту я до будь-яких ПАР, включаючи алкоголь, ставився різко негативно. В моїй підсвідомості були нерозривно пов’язані два образи – будь-якої психоактивної речовини та смерті від передозування десь в темному підвалі.
Моє ставлення до ПАР почало мінятись під час навчання в університеті. В якийсь момент мені захотілось дізнатися про різні психологічні теорії особистості. Я знайшов чудовий підручник Х. Зіглера, де було коротко описано практично всі теорії особистості, які нині існують – від раннього біхевіоризму до гуманістичної психології. Ця тема мене настільки зацікавила, що я вирішив прочитати хоча б по одній книжці кожного з перелічених у Зіглера авторів і авторок. І тема ПАР траплялась мені при читанні доволі часто. Так чи інакше із нею пов’язані У. Джеймс, З. Фройд, К. Роджерс, А Елліс, Ф. Перлз, А. Маслоу та багато інших. В працях деяких психологів 1950-1970х років взагалі важко розрізнити, де вони пишуть про психологію, а де про тогочасну культуру і філософію, яка зазнала значного впливу тодішньої моди на психоделічний досвід. Неможливо достатньо глибоко вивчити сучасну психологію (а також філософію і культуру) і не дізнатись при цьому про психоделіки та їх застосування в терапії. Також ця тема траплялась мені при вивченні психофармакології та нейропсихології. Чим більше я дізнавався про роботу психіки, тим менше я взагалі ділив психічні явища та поведінку на «хороші» та «погані», і тим більше звертав увагу на біопсихосоціальні механізми, взаємозв’язки, причини і наслідки. І на їхній вплив на індивідуальну якість життя людей.
Мій інтерес не був би повністю задоволений, якби я не мав власного досвіду з ПАР. Він дозволив мені дещо важливе зрозуміти про себе. І він не мав нічого спільного з тими жахами, які я колись собі фантазував. З тих пір пройшло вже більше 10 років, а з глузду я наче так і не з’їхав і мамин телевізор в ломбард не відніс.
Прожити та присвоїти
Я проти нелегальної психоделічної терапії. Люди, які беруть в такому участь, ризикують самі і наражають на ризик оточуючих. Також я вважаю, що самостійний прийом психоактивних речовин навіть з метою покращити власний психологічний стан не є психоделічною терапією. Але я не можу заборонити людям приймати ті чи інші рішення, навіть якщо я їх не схвалюю. І я точно не відмовлю людині, яка хоче обговорити будь-який свій досвід, особливо якщо їй стануть в нагоді мої знання чи особиста думка.
Я пам’ятаю кілька випадків, коли психоделічний досвід допомагав людям в терапії зрушити з мертвої точки. Цей досвід зазвичай про розуміння доволі простих істин, які для інших людей можуть видаватись малозначними. Але саме переживання цього досвіду допомагає людині по-справжньому присвоїти ці істини собі.
Одним з найбільш виразних прикладів цього стала для мене одна дівчина, з якою я працював багато років тому. Вона пішла в терапію, щоб покращити своє особисте життя. Як на мене, то їй було багато чого запропонувати хлопцям. Вона була доброю, розумною, доволі привабливою і успішною в своїй професії. Але її дуже непокоїла одна особливість її зовнішності, яку вона вважала «дефектом». І її батьки теж вважали це дефектом і з ранніх років життя постійно їй про це нагадували. В таких умовах люди часто ніби зростаються зі своєю особливістю і дуже стараються її компенсувати. Так було і в цієї дівчини. Вона вважала всю себе «дефектною» і через це їй було важко відстоювати власні інтереси в стосунках. Одного разу вона прийшла на сеанс терапії і сказала «Знаєте, за час, поки ми не бачились, я раптом зрозуміла, що я не є мій дефект. Він лише одна з багатьох особливостей, які я маю».
Ніхто, крім нас
Я за поступовий еволюційний підхід. Психоделічна терапія обов’язково має розвиватись як метод. Вже відомо, що вона дозволяє ефективно допомагати деяким категоріям людей долати деякі психічні розлади із застосуванням деяких допоміжних речовин. При цьому ефективність психоделічної терапії часто вища за ефективність традиційних методів. Тому ігнорувати її як явище точно не варто. Але не варто також вважати, що прийом ПАР позбавить людство від всіх його проблем. Більш корисним, на мою думку, є ділитись інформацією про психоделічну терапію, вивчати її, вести науково обгрунтовану критичну дискусію, поступово впроваджувати цю терапевтичну модальність в практику. Все це має відбуватись цивілізовано, прозоро і з повагою до учасників процесу. Звісно, це можливо лише в певних законних рамках. Тоді вдасться отримати від психоделічної терапії максимально можливу користь і не розчаруватись через невиправдані очікування. Використання цього інструмента має бути регульованим.
В Україні взагалі є проблеми з регуляцією послуг в сфері охорони психічного здоров’я. Регулюється лише діяльність лікарів. Переважна більшість сучасних методів психотерапії для держави не існує. Психотерапевт і спеціаліст з голковкалування знаходяться в одній рубриці класифікатора економічної діяльності. При цьому не важливо, якими методами той психотерапевт користується – науково обгрунтованими чи тими, що він або вона вчора вигадали. Через це людям важко знайти якісного спеціаліста. І самим спеціалістам важко підтримувати якість професії на належному рівні.
UPRA має зробити все можливе, аби допомогти психотерапевтам інших напрямів з побудовою професійної культури в охороні психічного здоров’я. Але це буде в більш-менш віддаленому майбутньому. Зараз використання ПАР в терапії, за деякими винятками, в Україні заборонене. Тому UPRA має зосередитись на тому, щоб зробити послуги з психотерапії, посиленої використанням ПАР, легально доступними хоча б в програмах раннього доступу. Також треба вчити спеціалістів, розробляти професійні стандарти, вже зараз думати про регуляцію професійної етики. Задач багато. Ніхто крім нас цим займатись не буде.
Подивитися та почитати
Майкл Поллан, книга “How to change your mind”. Дуже легко читається. Iсторія психоделіків, психотерапія, нейропсихологія, власний досвід автора.
How to change your mind - документальний серіал Netflix
Станіслав Гроф, книга “ЛСД-психотерапия” (російською). Тим, хто має інтерес до методології. Одна з найбільш фундаментальних праць з психоделічної терапії. Хоча більш пізні твори Грофа я б не рекомендував, бо мені не подобається трансперсональний підхід.
Belouin, S. J. & Henningfield, J. E. (2018). Psychedelics: Where we are now, why we got here, what we must do. Neuropharmacology, 142, 7-19. Рекомендую психоделічним песимістам та психоделічним оптимістам.
Блог DrugStore (українською). Не зовсім про психотерапію. Але там є багато науково обґрунтованої інформації і про ПАР, і про психічне здоров’я.
Добрими джерелами інформації є сайти проєктів та організацій. Наприклад, The Boston Psychedelic Research Group, the Multidisciplinary Association of Psychedelic Studies. Їх зараз доволі багато; постійно з’являються нові. На жаль, вони здебільшого англомовні.
UPRA зараз працює над пошуком різних якісних матеріалів по темі. Щось перекладаємо. Щось пишемо самі. Думаю, з часом ми станемо основним джерелом якісного україномовного контенту з психоделічної терапії. Дуже рекомендую підписатись на новини від UPRA.
Нарешті і у нас в Україні з'явилась така організація!!!